Road to Gehenna не варто на довго відкладати після проходження основної гри. Через те, що я повернувся до доповнення аж через 4 роки, було дещо складно вкотитися в першу годину, бо багато що забулося. Саме ж доповнення дуже хороше і не лише в плані головоломок, а й в плані історії. Головоломки по складності приблизно на рівні фіналу оригінальної гри, можливо навіть трішкі складніші, однак межу "настільки складно, що неможливо" не проходять. А от збирання зірок не дуже сподобалось, бо інколи здається, щоб їх зібрати треба вдаватися до якихось костилів.

Розчарування! За надзвичайно красивою обгорткою ховається безідейність. Розробники майже повністю проігнорували особливості світу, зробивши з Hogwarts Legacy нудний і примітивний open world. У грі немає навчання, немає нормального зіллєваріння, немає балів гуртожитку, немає квідичу і дуже мало якісних головоломок. Навіть Гоґвортс, який мав би бути основою, більшість часу десь на другому плані, а по своїй структурі є звичайною декорацією.

Більш детальніше про те, що не так із Hogwarts Legacy і якою вона могла би бути, можна побачити у відео: https://youtu.be/W_F-ERzcYlg

Я очікував від Skull and Bones значного гіршого результату. На дивно, усі механіки морського бою працюють дуже добре і майже кожен аспект гри поглиблений, в порівнянні із Assassin’s Creed. Наприклад, вся зброя не просто завдає шкоду, а ще й накладає якісь ефекти. А в обороні не достатньо натиснути одну кнопку, щоб зменшити шкоду, тому важливо манеджити розхідники правильно.

З прокачкою схоже. У грі немає типового сучасного цифрування і ґрайнду який будується на ймовірностях. Якщо потрібна якась гармата або обшивка, то ви ідете по ресурси або фармите гроші, але ніякого рандому. Тому збір нового корабля відчувався якимось логічним і правильним.

На жаль сюжет у Skull and Bones дуже слабкий. У ньому немає ні харизматичних персонажів, ні якихось цікавих подій та ще й до вашого персонажа ставляться доволі зневажливо. Втім, завдяки хорошому ґеймплейному ядру і прогресії, мене ця гра все ж втягнула аж до початку ендґейму. А от ендґейму вже витримати не зміг, бо там починається справжня однотипна нудятина.

Skull and Bones залишає після себе дивні враження. Наче і весело було, але не пропадає відчуття, що сервісна модель була зайвою. З таким ігроладним ядром могла вийти класна альтернатива Sid Meier's Pirates!, можливо навіть кооперативна.

Повні враження можна прочитати тут: https://playua.net/gino-vrazhennya-pislya-prohodzhennya-skull-and-bones/

Приємно повертатися до старих ігор. Вони не перевантаженні механіками й мають чисту та зрозуміло концепцію. Ніяких міток, ніякої прокачки і ніякого збиральництва. При цьому, не зважаючи на простоту, Max Payne досі грається унікально і драйвово, бо розробники не просто додали "сповільнення часу", а підлаштували під це усю гру і навіть складність.

Але найбільшою несподіванкою для мене став level-дзайн. Оригінальний Max Payne не настільки лінійний, як я думав. Кожен рівень — це здебільшого велика комплексна локація, з якої зробили лабіринт. Тому якщо ви бачите за перешкодою якийсь коридор, це завжди означає, що Макс в якийсь момент там опиниться.

Тепер цікаво яким буде рімейк Max Payne. Дуже б хотілось, щоб він зберіг простоту і комплексність оригінальної гри.

Shadow Gambit: The Cursed Crew не просто повторяє ідеальну формулу попередніх ігор студії Mimimi, а й дещо її змінює, додаючи значно більше свободи. Щоправда, через це стало трохи менше "сценарності" на кожному рівні, однак воно того було варте, адже коли виходить зробити якийсь злагоджений ланцюжок подій — це сприймається лише як ваша заслуга, а не як задум розробників.

Єдиною справжньою прикрістю є те, що Shadow Gambit — це остання гра від розробників, які відродили жанр стелс-тактики і стабільно розвивали його протягом останніх 8-ми років. Втім, ця деталь ніяк не заважає мені рекомендувати цю гру усім, незалежно від того знайомі ви з жанром чи ні.

Повний огляд можна прочитати тут: https://playua.net/propuskaty-zaboroneno-oglyad-shadow-gambit-the-cursed-crew/